Мода навчилася говорити мовою кіно вже давно. Не лише завдяки красивим кадрам, відомим обличчям чи бездоганно вибудованому світлу, а й завдяки атмосфері, яку не поясниш одним рекламним слоганом. Саме тому бренди моди так часто зверталися до кінематографістів: Девід Лінч привніс у кадр свою тривожну сюрреалістичність, Софія Коппола додала м’яку інтимність і ностальгію, Баз Лурманн - велику екранну драму, а Жан-П’єр Жене подарував романтику випадкової зустрічі.
У першій частині ми згадуємо кампанії, які вибудували навколо продукту цілий кінематографічний світ - від червоного лаку Christian Louboutin у руках Лінча до Chanel N°5 як блискучої втечі з Ніколь Кідман.
Девід Лінч для Christian Louboutin Rouge Louboutin, 2014
У 2014 році Christian Louboutin запустив свій перший лак для нігтів - Rouge Louboutin - і запросив Девіда Лінча зняти кампанію. Режисер перетворив червоний лак на майже фетишистський об’єкт: гострий флакон нагадував силует підбору Louboutin, рухи героїні були повільними й напруженими, а вся історія розгорталася як дивний ритуал. Це була точна зустріч бренду й автора: Louboutin завжди працював із бажанням, тілом і театральністю, а Лінч надав цьому свій темний, сюрреалістичний голос.
Девід Лінч для Dior Lady Blue Shanghai, 2010
Для Dior Лінч зняв короткометражний фільм Lady Blue Shanghai з Маріон Котіяр. Кампанія була частиною серії сумок Lady Dior, але замість класичної історії розкоші перетворилася на таємничий нуар у готельному номері, наповнений Шанхаєм, синім світлом і відчуттям сну, який ось-ось стане тривожним. Сумку тут не показують як аксесуар у звичному сенсі - вона стає об’єктом пам’яті, бажання й невідомої історії, навколо якої й вибудовується весь настрій фільму.
Баз Лурманн для Chanel N°5, 2004
Баз Лурманн зняв для Chanel N°5 один із найвідоміших рекламних фільмів 2000-х із Ніколь Кідман у головній ролі. У кадрі акторка тікає від публічного життя, папараці та власного образу, щоб на мить опинитися в іншій реальності. Кампанія виглядала як глянцева кінематографічна казка з бюджетом великої студійної стрічки: рожеве кутюр, Нью-Йорк, романтична втеча і драматичний масштаб, який ідеально працював із міфом Chanel N°5 як аромату не для звичайного дня, а для цілої ролі.
Софія Коппола для Miss Dior Chérie, 2008/2009
Кампанія Софії Копполи для Miss Dior Chérie зберегла її впізнавану ніжність: Париж, пастельні кольори, повітряні сукні, солодощі, неквапливі прогулянки та відчуття легкої, майже безтурботної жіночності. У фільмі немає агресивної розкоші чи важкої драми - усе побудовано на настрої, русі, деталях і молодому романтичному почутті. У цій версії Dior не видається недосяжним модним домом, а радше приватним світом дівчини, яка живе всередині свого прекрасного дня.
Софія Коппола для Marni at H&M, 2012
Для колаборації Marni x H&M Софія Коппола зняла кампанію в Марракеші - з архітектурою, сонцем, принтами, терасами та повільним літнім настроєм. Її фільм не намагався буквально пояснити колекцію; натомість він створив простір, у якому речі Marni відчувалися природно - трохи артистично, трохи відсторонено, з тонкою інтелектуальною ексцентричністю. Саме ця м’яка дистанція й зробила кампанію такою впізнаваною: мас-маркетна колаборація отримала дуже авторський, майже редакційний підхід.
Жан-П’єр Жене для Chanel N°5, 2009
Жан-П’єр Жене зняв Chanel N°5 з Одрі Тоту, і це одразу читається як продовження його кінематографічної мови після Амелі. Нічний потяг, випадкова зустріч, Стамбул, тепле світло, романтика подорожі та дуже французька віра у збіг. У цій кампанії Chanel N°5 стає не символом недосяжної ікони, а ароматом зустрічі, яку неможливо запланувати. Візуально фільм м’який, казковий і безпомилково женеівський: здається, ніби світ підлаштовується під маленьку особисту історію героїні.
Джо Райт для Chanel Coco Mademoiselle, 2011/2014
Джо Райт працював із Кірою Найтлі для Chanel Coco Mademoiselle й перетворив кампанію на історію про героїню, яка не залишається об’єктом погляду. Тут є Париж, мотоцикл, фотосесія, білі простирадла, напруга між моделлю та фотографом - але фінальний жест належить саме їй. Вона зникає саме тоді, коли ситуація, здається, ось-ось стане передбачуваною. У цій версії Coco Mademoiselle відчувається сміливішим і сучаснішим: не класична романтична фантазія, а гра, у якій правила встановлює сама жінка.
