У своїй новій колекції Prada знову звертається до мистецтва - але не переносить картини на одяг буквально. Міучча Прада та Раф Сімонс працюють із кольором, композицією, лініями та характером окремих творів, а потім перекладають ці елементи мовою колекції.
Найвиразніше це видно на спідницях. Один предмет одягу стає полотном для цілком різних мистецьких підходів.
Anne Truitt, Damask, 1980
Американська художниця Anne Truitt відома своїми мінімалістичними вертикальними формами та точним відчуттям кольору. У роботі Damask вузька видовжена конструкція поділена на контрастні відтінки зеленого.
Prada переносить цю логіку на білу спідницю з довгою зеленою панеллю вздовж одного боку. Тут немає ані прямого принта, ані спроби відтворити твір. Натомість його пропорції та колір стають частиною конструкції речі.
Kazuo Shiraga, Chijikusei Gotenrai, 1961
З Kazuo Shiraga все стає значно агресивнішим. Японський художник, тісно пов’язаний із групою Gutai, сприймав живопис як фізичну дію й, як відомо, створював роботи ногами.
Його червоні, чорні та білі жести з’являються на спідниці Prada у вигляді хаотично розписаної поверхні. Тут зберігається енергія оригіналу: нерівні лінії, бризки фарби, рух. На тілі композиція отримує ще один вимір, адже тканина рухається разом із ним.
Mark Rothko, No. 2 (Blue, Red and Green), 1953
Rothko майже неможливо не впізнати за його великими кольоровими площинами. Prada бере цей принцип і зводить спідницю до блоків рожевого та чорного.
І знову немає потреби буквально цитувати картину. Взаємодії кольорів, їхнього масштабу й розташування достатньо, щоб зв’язок став очевидним.
Utagawa Kunisada, Sumidagawa Bairo Shinshi, 1847
В іншій частині колекції Prada звертається до зовсім іншої художньої традиції. Робота Utagawa Kunisada вводить у цей діалог японську ксилографію XIX століття - з її декоративними поверхнями, квітковими мотивами та складними композиціями.
У колекції це посилання з’являється на спідниці з делікатним квітковим візерунком і вертикальною панеллю. Поруч із мінімалізмом Truitt та абстракцією Shiraga вона видається майже несподіваною - і саме тому це поєднання таке цікаве.
Mary Heilmann, Tehachapi #1, 1979
У роботах Mary Heilmann Prada підхоплює просту геометрію та колір. Рожеве тло, велика чорна площина, мінімум елементів.
На спідниці цю композицію майже не доводиться переосмислювати. Картина вже побудована на принципах, близьких до дизайну одягу: колір, масштаб і пропорції тут вирішують усе.
Anne Truitt, Apricacin, 1962
Колекція ще раз повертається до Truitt - цього разу через темну поверхню, яку прорізає яскрава червоно-помаранчева вертикальна смуга.
Prada переносить цю ідею на чорну спідницю з контрастною смугою вздовж боку. І знову твір визначає композицію речі, а не стає декором, нанесеним поверх неї.
Саме тому так цікаво розглядати ці посилання поруч. Prada не перетворює колекцію на виставку репродукцій. Один художник дає колір, інший - жест, ще інший - геометрію або спосіб поділити поверхню. На подіумі все це стає частиною власної візуальної мови Prada.
І, можливо, саме тут найвиразніше відчувається рука Raf Simons. Його зв’язок із сучасним мистецтвом давно став частиною його підходу до моди, але найкраще це працює тоді, коли референс не заявляє про себе відразу. Спочатку хочеться роздивитися одяг. А вже потім - дізнатися, звідки він виріс.
